Граф Олексій Олександрович Бобринський
Внесок Олексія Олексійовича Бобринського в розбудову нашого міста добре відомий. В історію Сміли, всієї історичної Київщини назавжди увійшло ім'я графа-економіста, графа-цукрозаводчика, графа-агронома, графа-винахідника. Як згадував Петро В'яземський, "граф Бобринський був людиною захоплень, завжди благородних і чистих". Лише в Смілі завдяки його зу-силлям збудовані пивоварний завод (1838), механічний завод (1840), головний завод з переробки цукру-піску на рафінад. 1842 року стала до ладу найбільша в повіті безплатна лікарня на 100 ліжок, названа графом після смерті коханої дружини Софіївською. На утримання лікарні щороку Бобринський виділяв 10 тисяч карбованців сріблом. 1864 року відкрито парафіяльну школу при рафінадному заводі. Так було започатковано народну освіту в містечку. О.О.Бобринський був директором першої в Російській імперії залізниці, йому належить проект залізниці, що з'єднала Київ з країнами Балтії та Одесою. Він перетворив Київ на цукрову столицю світу. Граф був одним із перших фотографів, чиї знімки були удостоєні дипломів на багатьох ви-ставках. На меморіальній дошці зведеного на пожертви громадян пам'ятника, відкритого в Києві 6 лютого 1872 року, напис: "Корисній діяльності О.О.Бобринського". Славні справи батька продовжили його сини: Олександр, Володимир, Лев. Крім державної діяльності, багато вони робили і для розвитку містечка, де знаходився родовий маєток. Сміла зобов'язана їм будівництвом залізниці, станції Бобринської і залізничних підприємств при ній, облаштуванням селищ, розширенням і реконструкцією діючих заводів, створенням навчальних закладів, будівництвом суспільних, культурних і культових споруд.
Графиня Софія Бобринська (у дівоцтві Самойлова)
З 12 років фрейліна її Імператорської Величності Марії Федорівни. Юною красунею захоплювався В.А.Жуковський. Вона 17-ти років вінчалась із Олексієм Олексійовичем Бобринським і отримала як весільний посаг смілянські володіння. Була графиня завзятою театралкою і заснувала в місті театр. Самойлівською називалася теперішня вулиця Чернишевського. Ім'я Софії Бобринської носила найбільша повітова лікарня (тепер районна) і залізнична платформа.
Граф Володимир Олексійович Бобринський
Граф Володимир Олексійович Бобринський обіймав посаду міністра шля-хів сполучення з 1868 по 1871 рік. Був ініціатором будівництва залізниці, що з'єднала Смілу з Фастовом та Знам'янкою. За його життя відкрито Технічні класи, які готували технологів-цукрова-рів для всієї країни, та Міністерське однокласне училище для хлопчиків та похований 31 травня 1898 року в Смілі біля Успенської церкви (зараз на цьому місці на перетині вул. Артема і Петровського встановлено пам'ятний знак. Ім'я цього графа носить залізничний роз'їзд. Нинішня вулиця Леніна (від залізничного переїзду до Свердлова) була Володимирською.
Лев Олексійович Бобринський
Лев Олексійович Бобринський - корнет Олександрійського гусарського полку, учасник оборони Севастополя під час російсько-турецької війни 1854 року. Після поранення вийшов у відставку в чині штаб-ротмістра і повернувся до Сміли, де керував родовим маєтком. Завдяки його піклуванню в містечку було відкрито чоловічу та жіночу гімназії, збудовано приміщення для Технічних класів.
Бобринських Олексій Олексійович
Представник третього покоління так званої "смілянської гілки" роду Бобринських Олексій Олексійович зробив блискучу кар'єру. Державний і громадський діяч, депутат III Державної думи, мировий суддя Черкаського повіту, він зробив вагомий внесок у вивчення історії рідного міста, регіону, України. Його знають як графа-археолога, І голову Імператорської Археологічної комісії, одного з фундаторів Київського історичного музею. Він вів розкопки місцевих курганів, виявив пам'ятки дніпро-донецької культури (5-3 тисячі років до н.е.), результати опублікував у трьохтомній праці "Про кургани поблизу м. Сміли". Кілька сотень знахідок було подаровано Київському історичному музею. Багато з них знаходяться у великих історичних музеях Росії. Машиніст депо станції Бобринська Тимофій Медведев у вільний від роботи час захоплювався боротьбою і футболом. За його ініціативи 1904 року в Смілі була створена футбольна команда, яка стала своєрідним провісником ФК "Локомотив", багаторазового чемпіона і володаря кубка області. Влітку 1910 року містечко облетіла радісна звістка: разом із цирком "Кісо" сюди приїхав знаменитий богатир Іван Піддубний. То була незабутня подія. Під час одного з виступів прославлений борець запропонував провести двобій з будь-ким із глядачів. На арену вийшов улюбленець міста Тимофій Михайлович Медведев. Поєдинок не визначив переможця - сили борців були рівні. А між суперниками зав'язалися дружні стосунки. Тимофій Медведев та Іван Піддубний потім разом виступали на циркових аренах країни і світу. 4 квітня 1913 року в Ярославлі відбувся один із найпрестижніших турнірів царської Росії, де смілянин став абсолютним чемпіоном. Переможними для нашого земляка були й міжнародні турніри з греко-римської боротьби 1911 - 1914 років, тоді Тимофія Медведева визнали як одного з найсильніших людей світу.
Олександр Гнатович Шаргей
Зі Смілою пов'язане ім'я піонера світової космонавтики Олександра Гнатовича Шаргея (Юрія Кондратюка). Доля його надзвичайна й трагічна. Народжений у Полтаві 21 червня 1897 року, рано залишившись без батьків, хлопчик виховувався двоюрідними бабусею і дідусем. Через кілька років після закінчення зі срібною медаллю Полтавської гімназії написав роботу, де за 10 років до К.Е.ЦІолковського вивів оригінальним методом основне рівняння руху космічної ракети, навів схему і опис ракети на киснево-водневому паливі. Ми, його співвітчизники, довідались про це відкриття лише з повідомлень ЗМІ США про використання розра-хунків унікального вченого-самоука в програмі "Арроіо". Під час навчання у Петроградському політехнічному інституті був призваний до армії; коли почалося революційне протистояння, дезертирував з білої армії, але знову був мобілізований. Дорогою з Києва до Одеси втік, залишившись у Смілі без документів. Коли стало зрозуміло, що від більшовицької влади не приховати офіцерського минулого, деякий час жив у знайомих напівлегальне. Роздобувши документи Юрія Васильовича Кондратюка, врятував собі життя. З листопада 1919 року до кінця 1920-го Шаргей-Кондратюк працював на станції Бобринська оглядачем вагонів, вантажником, колійником. Тут він почав роботу над третім варіантом свого твору "Про міжпланетні подорожі". Ю.Кондратюк працювавши на залізниці, і на будівництві. Його було заарештовано за звинуваченням у шкідництві (будівництво без креслень); 10 травня 1931 р. засуджено до трьох років таборів. Кондратюк потрапив до створеного в Новосибірську спеціалізованого бюро № 14 з проектування вугільних виробництв. Тут винахідник отримав патент і авторське свідоцтво за розробки в галузі гірничошахтного обладнання. На конкурс, оголошений Наркомтяжпромом, він подав ескіз повітряної електростанції. Цей проект визнано найкращим, і 1937 року в Криму розпочато будівництво, якому тоді не судилося бути завершеним. Лише тепер людство повертається до ідеї вітряних електростанцій як екологічно чистого джерела енергії. З першого дня Великої Вітчизняної війни Шаргей-Кондратюк - ополченець. 7 липня його полк зайняв оборону під Москвою. Подальша доля вченого вкрита таємницею. Офіційні документи стверджують, що він загинув. Місце поховання не відоме, є розходження і в указаниях дат смерті. В різних джерелах інформації існують і інші версії подій. У квітні 1977 року сестра Шаргея дала письмові свідчення стосовно обставин зміни ним прізвища, і комісія ЦК КПУ, завдяки представленим матеріалам, визнала відсутність криміналу в діяльності Кондратюка-Шаргея та відновила добре ім'я вченого. У Полтаві встановлено пам'ятник та відкрито музей авіації і космонавтики ім. Юрія Васильовича Кондратюка.
ВЧЕНІ - УРОДЖЕНЦІ СМІЛИ
Георгій Васильович Проскура народився 16 квітня 1876 року. Закінчив Єлисавегградське земське реальне училище, Імператорське Московське училище. Учень М.Є.Жуковського. Відомий вчений в галузі машинобудування та механіки. 1911 року отримав звання професора. Викладав у вищих навчальних закладах Харкова. В 1944 - 1955 pp. очолював лабораторії АН УРСР. Заслужений діяч науки і техніки Української РСР, Лауреат Державної премії СРСР.
Семен Филимонович Марочковський народився 1897 року. Закінчив Черкаську учительську семінарію, Київський інститут народної освіти. Доктор біологічних наук. Член наукової ради інституту ботаніки та інституту етології і фітопатології АН УРСР, а також член Всесоюзного ботанічного товариства при АН СРСР.
Юрій Іванович Усатенко народився 1906 р. В 1928-му закінчив Смілянський інститут цукрової промисловості. Завідував кафедрою аналітичної хімії Дніпропетровського хімікотехнологічного інституту, потім був проректором із наукової роботи. Доктор хімічних наук, професор.
Марк Романович Пустельников народився 1910 р. Отримав професійну освіту в Бакінському університеті. Працював геологом на Кавказі, Уралі, Україні. Доктор геологічних наук. За відкриття великих газоконденсатних родовищ у Краснодарському краї йому в числі групи геологів присуджено Ленінську премію. Видав більше 100 наукових праць.
Микола Федорович Котляренко народився 1912 р. Закінчив Ленінградський електротехнічний інститут інженерів сигналізації і зв'язку. Професор. Очолював кафедру Харківського інституту залізничного транспорту. Працював над удосконаленням і підвищенням надійності систем автоматичного регулювання руху поїздів.
Марко Якимович Варшавчик народився 17 грудня 1918 р. Закінчив історичний факультет Київського державного університету. Відомий український історик-джерелознавець, доктор історичних наук, професор. Дослідник проблем методології історичної науки, історичного джерелознавства. Автор понад 150 наукових праць.
Анатолій Павлович Коваленко народився 4 січня 1936 р, закінчив середню школу № 22 (теперішня № 10) та Московське Вище технічне училище. Живе і працює в Москві, кандидат технічних наук, доцент Мос-ковського державного технічного університету ім. М.Баумана, академік Академії космічних наук ім. К.Е.Ціолковського, дійсний член Географічного товариства РФ. Автор науково-технічних і науково-популярних книг, досліджень з краєзнавства Сміли.
Олійник Ольга Арсенівна Закінчила Московський університет. Працювала в математичному інституті ім. ВАСтеклова АН СРСР. Доктор математичних наук, професор, дійсний член Італійської АН, лауреат премій ім. Чеботарьова та ім. Ломоносова (І ступеня) за роботи, присвячені теорії нелінійних рівнянь з частковими похідними.
Кац Абрам Львович народився 1921 р. Закінчив електротехнічний факультет Київського індустріального інституту. Працював в Центральному інституті прогнозів. Доктор географічних наук, професор. Опублікував 60 наукових робіт.
Євгенія Єршова. Ставши дорослою, Євгенія Єршова втілила свої фантазії в життя, станцювавши на сцені Київського те Рухлива, допитлива, з казково-фантастичною уявою, дівчинка милувалась білосніжними ліліями на водах Тясмина, вслухалась у гармонію ранку. Природа жила, як і людина, - дихала, думала, мріяла. Навесні пробуджувалася, на зиму завмирала - достоту, як персонажі "Лісової пісні" Лесі Українки. Ставши дорослою, Євгенія Єршова втілила свої фантазії в життя, станцювавши на сцені Київського театру опери і балету імені Т.Г.Шевченка улюблену героїню - Мавку. Пригадалися їй і білі лілії дитинства, коли готувався спектакль "Лілея" Данькевича за сюжетом Тараса Шевченка. Втіливши ці образи, Євгенія Єршова стала визнаною примою українського балету. 1960 року їй присвоєно звання Народної артистки України.
Валентин Пивоваров. У Смілі пройшли дитинство та юність Валентина Пивоварова. Юнаком він опанував робітничу професію слюсаря-електрика, працював у котельному цеху СМЗ. Його товариші згадують, як від надзвичайно могутнього басу тремтіли стіни. Валентин зробив свої перші кроки в захоплюючий світ во-кального мистецтва на сцені міського Будинку культури. Успішно пройшов конкурсний відбір до Черкаського народного хору. Слухав його сам Анатолій Пашкевич, який згодом порадив талановитому співакові підкоряти академічні висоти. Після закінчення Київської консерваторії В.Пивоваров у Київському театрі опери і балету ім.Т.Шевченка виконує партії Тараса Бульби, Івана Сусаніна, Дона Базіліо. 1979 р. - лауреат міжнародного фестивалю вока-лістів "Вердієві голоси". 1988 р. отримав звання Народного артиста УРСР. Нині маестро Пивоваров співає на сценах оперних театрів світу.
СМІЛЯНИ - УЧАСНИКИ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1921 рр.
Федір Павлович Матушевський
Народився 1869 року у м. Сміла в сім’ї священника. Закінчив Київську духовну семінарію. Працював вчителем у м. Черкаси, викладачем Київської духовної семінарії. Протягом 1898-1902 років був студентом юридичного факультету Дерптського університету. Ф. Матушевський входив до складу Загальноукраїнської безпартійної організації (ЗУБО), був одним з фундаторів Української радикально-демократичної партії (1905 рік). Займався літературною і видавничою діяльністю, друкувався в журналі «Киевская старина», а з 1906 року був редактором першої щоденної української газети «Громадська думка» (пізніше – «Рада»). Після поразки революції 1905-1907 років Ф. Матушевський виїхав до Петербурга, там підтримував зв’язки з місцевим осередком Товариства українських поступовців. З початком першої світової війни він повертається до Києва де в 1915 році увійшов до створеного Федором Штейнгелем «Всеросійського союзу земств і міст». Ця організація займалася допомогою українцям, постраждалим у війні. Це був початок нового українського волонтерського руху, з допомогою якого армія вела бойові дії, забезпечувалася харчами, одягом та предметами першої необхідності.
Революція 1917 року була зустрінута Ф. Матушевським з великим піднесенням. Він особисто зустрічав М. Грушевського, який повернувся до Києва, був одним із засновників Української Центральної Ради. У червні 1917 року Ф. Матушевський вступає до новоствореної Української партії соціалістів-федералістів (УПСФ), де виконував обов’язки скарбника. 6 квітня 1917 року на Всеукраїнському національному конгресі Ф. Матушевський виступив з доповіддю «Права національних меншостей», в якій зокрема сказав: «Безперечно, що кожна розумна і справедлива державна власть повинна прислухатися до голосу меньшости, повинна зважати на її інтереси і добирати способу забезпечити меньшости всі права людини і громадянина в житті політичному, соціальному, національному і релігійному».
З приходом до влади гетьмана П. Скоропадського йому запропонували посаду в уряді Української Держави, однак Ф. Матушевський відмовився. Тим часом у складі Українського національного союзу (УНС) став активним учасником антигетьманського повстання. Після приходу до влади Директорії в Україні, за пропозицією С. Петлюри у січні 1919 року Ф. Матушевського призначили головою Надзвичайної Дипломатичної Місії у Греції. Він домагався визнання УНР провідними країнами світу, налагоджував контакти з дипломатичними місіями країн Антанти. Однак 21 жовтня 1919 року Ф. Матушевський раптово помер від розриву серця. Похований в столиці Греції – Афінах.
Яків Михайлович Водяний
Народився 1886 року у м. Сміла в багатодітній селянській родині. За фахом учитель. В 1905 році вступив до Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР). 1906 року разом з однопартійцями готував повстання на Чигиринщині. За революційну діяльність тричі заарештовувався царським урядом. Висланий в ув’язнення до Наримського краю. Протягом 1911-1917 років Я. Водяний перебував в еміграції у Галичині, а згодом Японії та Австралії. Після Лютневої революції в Росії повертається на Україну.
Влітку 1917 року Я. Водяний приймає активну участь в організації Вільного козацтва. Обраний черкаським полковим отаманом, був делегатом Першого з’їзду вільного козацтва в Чигирині. Я. Водяний протистояв більшовицьким військам, які прагнули нав’язати Радянську владу Україні. У січні-березні 1918 року смілянські вільні козаки під керівництвом Я. Водяного брали участь у боях проти російського війська, що поверталось з фронту до Росії. Особливо успішною була операція Вільного козацтва, зокрема і смілянського проти 8-ї російської армії в районі станції Бобринська. За ці дії в 1919 році заочно засуджений чекістами до розстрілу. Був активним учасником Холодноярської республіки де керував одним із повстанських загонів. Після придушення більшовиками повстанського руху Я. Водяний емігрував до Польщі. Там він пише мемуари та драми «Холодний Яр» і «Право сваволі». Протягом 1927-1930 років він працював у відділі розвідки УНР, яким керували генерал-хорунжий Всеволод Змієнко та полковник Микола Чеботарів. Проводить розвідницьку та підпільну роботу, поширює в Україні антирадянську літературу.
Після окупації Червоною Армією Західної України 27 вересня 1939 року Я. Водяний був заарештований органами НКВС. 7 лютого 1940 року Військовий трибунал Київського особливого військового округу засудив Я. Водяного до розстрілу. Вирок був виконаний у Києві 10 травня 1940 року. В 1948 році був посмертно нагороджений Хрестом Симона Петлюри.