Буряк Олександр Вікторович
Солдат, навідник 5-го танку 2-го танкового взводу танкової роти військової частини ЗСУ Олександр Буряк загинув внаслідок поранень несумісних з життям, під час безпосередньої участі у бойових діях по захисту Батьківщини. В перші дні повномасштабного вторгнення він стояв на захисті державного кордону біля н.п.Прохорівка, Волноваського району, Донецької області.
Народився Олександр 22 грудня 1998 року в с.Петрівка, Олександрівського району, Донецької області. Рано втратив батька, тому разом з родиною переїхав до міста Білицьке, Добропільського району, Донецької області. Навчалися разом з братом в одному класі школи №8, після закінчення якої разом вступили до Білицького професійного ліцею. У лютому 2019 року отримав спеціальність «Елекрослюсар підземний, машиніст підземних установок, гірник підземний». За час навчання, наш захисник неодноразово нагороджувався грамотами і подяками за участь у громадському житті ліцею, за рішучість, оптимізм, волю до перемоги та вміння знаходити правильні рішення. Після закінчення ліцею пройшов стажування електрослюсарем підземним на Добропільській шахті. У квітні 2019 року був призваний на строкову військову службу до Збройних Сил України, де також мав відзнаки за відмінну службу та високі показники з бойової підготовки. Повернувшись додому, працював на своїй дільниці шахти. Влітку 2021 року Олександр прийняв рішення підписати контракт та повернутися до військової служби зі словами: «Війна неодмінно буде і комусь треба зупинити ворога. Я не хочу, аби русня зайшла в наше містечко, в наш дім, вбила рідних та тих, кого я так люблю». Пройшов навчання в Десні, отримав спеціальність стрільця-навідника танку та повернувся в Старичі. Службу проходив неподалік м.Волноваха, Донецької області. Надвечір 23 лютого розпочався бій, який не закінчувався протягом доби і вдень 25 лютого окупанти розстріляли танк, в якому був Олександр. Про загибель нашого воїна матері сповістив інший навідник, який, хоч і отримав важкі поранення, але вижив. На жаль, тіло Олександра так і залишилось на окупованій території.
Побратими згадують, що Саша був чудовим стрільцем, його поважали за сміливість та готовність завжди прийти на допомогу.
Родина Олександра Буряка нині проживає у Смілі. Його мама, брат та сестри знайшли тут свій прихисток, тікаючи від війни.
За особисту мужність, самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, Олександр Буряк був нагороджений медаллю "За військову службу Україні" (посмертно).