Деркач Денис Миколайович
Солдат, номер обслуги 1-го протитанкового відділення протитанкового взводу 2-го єгерського батальйону Денис Миколайович ДЕРКАЧ загинув від ворожого снаряду поблизу с.Михайлівка, Покровського району, Донецької області
Денис Деркач з’явився на світ 15 квітня 1992 року. Його народженню щиро раділи батьки та старший брат Дмитро. Але доля склалася так, що виховувати двох синів матері довелося самотужки. Вона вірила і сподівалася, що вони стануть її опорою та розрадою в старості.
Денис зростав допитливим і добрим хлопцем, любив життя, природу, тварин. Після закінчення Смілянської загальноосвітньої школи №1 продовжив навчання у професійно-технічному училищі №5 (нині ДНЗ "Смілянський ЦППРК"), де здобув спеціальність маляра-штукатура, облицювальника. Він мріяв працювати на будівництві багатоповерхівок у рідній Смілі, уявляв, як місто розквітатиме завдяки його праці. Але життя внесло свої корективи. Після навчання Денис працював охоронцем на Черкаському хлібокомбінаті. Захоплювався рок-музикою, був чуйним і щедрим, водночас сором’язливим і тихим. Він не встиг сповна насолодитися життям, не встиг створити родини, не встиг здійснити всі свої мрії... Його забрала проклята війна.
З травня 2024 року Денис був призваний на службу до Збройних Сил України. Рідні з тривогою проводжали його на війну, чекали кожної звістки. Після військової підготовки, яку проходив на Житомирщині, отримав кваліфікацію бойового санітара, але війна розпорядилася інакше — він став бойовим піхотинцем.
Товариші згадують Дениса як відважного, сміливого воїна, щирого й надійного друга. Для матері навіки зайшло сонце. Але в її серці жевріє надія: а раптом це була помилка, і її любий син колись повернеться… Щоб просто обійняти її і почути: "Мамо, я тут"...
Вдома на Героя чекали батьки та брат.
Вічна пам'ять і слава вірному захиснику України.
Останнім місцем спочинку для Дениса Деркача стала Алея Слави (Загреблянське кладовище).