Горячий Руслан Анатолійович
Молодший сержант Руслан Анатолійович Горячий помер 11 березня 2026 року внаслідок гострої серцевої недостатності.
Руслан Анатолійович народився 15 листопада 1980 року. Проживав у місті Сміла. Навчався у загальноосвітній школі №10. Після її закінчення здобув вищу освіту у місті Черкаси за спеціальністю «Правознавство». Проте життєвий шлях склався так, що за фахом не працював. Був вправним будівельником і талановитим мебельщиком, людиною працьовитою, відповідальною та щирою.
З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну, 5 червня 2022 року, добровільно став до лав захисників Батьківщини. Проходив військову службу на посаді командира 3-го відділення 1-го кулеметного взводу роти вогневої підтримки військової частини А2573 у складі 3-ї окремої важкої механізованої бригади.
Руслан Горячий захищав Україну не гучними словами, а щоденною сумлінною працею, відповідальністю, справедливістю та самовідданістю. Він щиро переймався долею своїх побратимів, завжди був готовий підтримати й допомогти. Виконував бойові завдання на Харківському напрямку, де отримав важке поранення.
Після поранення тривалий час проходив лікування та реабілітацію. Внаслідок отриманих ушкоджень йому було встановлено інвалідність, пов'язану із захистом Батьківщини, після чого він був демобілізований. Та навіть після повернення додому війна не відпустила його. Важкі роки служби, постійне нервове напруження, бойові навантаження та наслідки поранення непоправно підірвали його здоров'я.
Він вистояв тоді, коли, здавалося, це було неможливо. Щодня дивився в очі небезпеці, борючись за життя своїх побратимів і за майбутнє України. Але серце, виснажене війною, зупинилося вже на мирній землі, за яку він мужньо боровся. 11 березня 2026 року Руслан Анатолійович відійшов у вічність.
За особисту мужність і відвагу, проявлені під час захисту державних інтересів України, Руслан Горячий був нагороджений:
медаллю «За оборону рідної держави»;
відзнакою Міністерства оборони України — медаллю «За поранення».
Руслан Горячий назавжди залишиться у пам'яті не лише як мужній воїн, а й як люблячий чоловік, турботливий батько, вдячний син і надійний брат.
У вічній скорботі за захисником залишилися батьки, дружина, донька та сестра.
Світла пам'ять про Руслана Анатолійовича житиме у серцях усіх, хто його знав, любив і шанував. Його мужність, незламність і жертовність назавжди залишаться прикладом справжнього служіння Україні.
Вічна слава і вічна пам'ять Герою!
Поховали Руслана Горячого на Алеї Слави Загреблянського кладовища у місті Сміла.
За високий патріотизм, відданість і вірність народу України, мужність і відвагу, проявлені при захисті незалежності та відстоюванні територіальної цілісності нашої держави під час широкомасштабної збройної агресії російської федерації проти України присвоєно звання «Почесний громадянин міста Сміла» (посмертно).